Блок с содержанием первого сообщения
Це було по осені, що вмивалась росами,
Якось я побачила в небі журавля.
В мерехтінні синьому, зовсім не осінньому,
Наче сніг незайманій, красень той кружляв.

І розкрились рученьки, захлинулось серденько:
- Господи, мій Боженьку,  зжалься звідтіля.
Посварившись  з розумом, стрепенулись устоньки:
Закричали , плачучи:- Хочу журавля!

Чи то,Бог послухався, небо прихиляючи,
Може блискавиця, впала, як стріла…
Як того хотілося, як того бажалося,
Серцем доторкнулася до цього крила.

І любов навіки та, розіпнула серденько,
Обпалила душу всю, серце обпекла.
Пелюстки трояндові в річці вже далеченько,
І нема у па”мяті вже того тепла.

Облітають літечка, як листки по осені,
Рани вже загоїти, наче я змогла.
Та буває серденько, розум не питаючи,
Спалахне веселкою:- А любов була!

Ссылка

Автор Тема: Хочу журавля!  (Прочитано 6077 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Синильга

  • Гость
Хочу журавля!
« : 15/02/2012 06:12:02 am »
Це було по осені, що вмивалась росами,
Якось я побачила в небі журавля.
В мерехтінні синьому, зовсім не осінньому,
Наче сніг незайманій, красень той кружляв.

І розкрились рученьки, захлинулось серденько:
- Господи, мій Боженьку,  зжалься звідтіля.
Посварившись  з розумом, стрепенулись устоньки:
Закричали , плачучи:- Хочу журавля!

Чи то,Бог послухався, небо прихиляючи,
Може блискавиця, впала, як стріла…
Як того хотілося, як того бажалося,
Серцем доторкнулася до цього крила.

І любов навіки та, розіпнула серденько,
Обпалила душу всю, серце обпекла.
Пелюстки трояндові в річці вже далеченько,
І нема у па”мяті вже того тепла.

Облітають літечка, як листки по осені,
Рани вже загоїти, наче я змогла.
Та буває серденько, розум не питаючи,
Спалахне веселкою:- А любов була!

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #1 : 15/02/2012 06:13:34 am »
РАННЯ ОСІНЬ

Ти чого так швидко, завітала осінь?
Листя попалила, душу обпекла
Плаче поміж хмарами запізніла просінь
Посивілі коси осінь розплела
Приспів
А були колись, нічки зоряні
Та зізнання в коханні були
І ламались тини, вишні рясно цвіли
Поцілунки хлоп?ячі палали

Запашні лились в серце повені,
До світанку нас мати шукала
Батько в хаті чекав І лозину ховав
А мене під вікном цілували

Так чого ж ти  швидко, завітала осінь?
Я ж тебе не кликала, геть же згинь в степах
Небо ще роз?ясниться, загориться просінь
А на сиві коси – хустку всю в квітках
Приспів
Бо були колись, нічки зоряні
Та зізнання в коханні були
І тріщали  тини, вишні рясно цвіли
Поцілунки  солодкі були

Запашні лились в серце повені,
До світанку нас мати шукала
Батько в хаті чекав І лозину ховав
А мене під вікном цілували

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #2 : 15/02/2012 06:16:03 am »
На весь світ закричали лелеки,
Закликаючи в рідну хату...
Було чути їх клич далеко:
–Приїжджай, захворіла мати!

Мамо, мамо, моя рідненька,
За свою неувагу я каюсь.
Мила, рідна, голубко біленька,
Дочекайтесь, мене – дочекайтесь!!!

Дайте вмитись у Вашій ласці,
Рідним поглядом серце зігріти...
Мамо, мамо,  рідненька,
Я благаю Вас ще пожити!

Є на світі багато такого,
За що варто лише заплатити...
Та, якщо ми втрачаємо матір,
То її уже не купити!

Мамо, мамо, моя рідненька,
За свою неувагу я каюсь...
Мила, рідна, голубка біленька
Дочекайтесь мене... Дочекайтесь!!!

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #3 : 15/02/2012 06:20:00 am »
Шила дівка сорочку братові,
Вишиванками прикрашала.
Ждали в хату невістку багату,
А сестра свої сльози ховала...

– Що ж ти женишся брате, не люблячи?
В тій дівчині лиш гроші голублячи...
Поведеш свою жінку до горниці,
Не кохаючи, скинеш сорочку цю.

А подружка ж моя, біла горлиця,
Закричить і до мене пригорнеться...
Русі коси свої розплете,
Вже ні з ким під вінець не піде!

Вже весіллячко по всій вулиці,
Наче річечка розливається,
А сестра все до брата тулиться.
І душа її розривається...

– Та нараз, наче блискавка з неба,
Спопеливши весілля пихате,
Закричала сестра: – Не треба!
Не губи свою душу брате!

- Бо ж, подружка ж моя, біла горлиця,
Закричить і до мене пригорнеться...
Русі коси свої розплете,
Вже ні з ким під вінець не піде!

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #4 : 15/02/2012 06:23:18 am »
Був то сон, чи не сон, я не знаю...
Я летіла до рідного краю,
Де хатина стоїть синьоока...
І зоря у криниці глибока.

Під вікном заряснілася вишня...
Я ж подумала: мати то вийшла!
Я до неї – її вже немає...
І лише соловейко співає!

Вишня ж, як наречена, біленька!
Моя мати така молоденька!
Сонце з зорями в коси впліта...
І вже не рахує літа...

Сонце вимило в дні променистім
Гарбузове смарагдове листя...
Я ж подумала: мамина сукня,
І у серці зажеврівся смуток.

...Загойдалась вода у відерці,
Закричало, заплакало серце!
Зрозуміла: вже мами немає...
Це лиш сон. Та і він вже минає.

Вишня ж, як наречена, біленька!
Моя мати така молоденька!
Сонце з зорями в коси впліта...
І уже не рахує літа.

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #5 : 15/02/2012 06:26:42 am »
В МЕНЕ ДОНЕЧКА  Є…

В мене донечка є…
Мов зоря чарівна, світанкова
Мов  в  криниці вода, кришталевої диво-краси.
В мене донечка є.
І в цій пісні про неї лиш мова
Мов троянда вона, у серпанку роси!

В мене донечка є…
Моє серце теплом зігріває.
І піснями своїми мою розганяє журбу.
В мене донечка є.…
Щастя більшого в світі не маю:
Тільки б бачить її, тільки б слухати пісню дзвінку.

В мене донечка є…
Наберу у долоні я зорі
І у коси вплету своїй Зіроньці, Квітоньці доні.
В мене донечка є…
І скрізь сльози щасливі, прозорі
Простягаю їй серце своє у долонях.

В мене донечка є…
Це найкраще, що маю я, люди.
Найдорожча у світі скарбниця моя…
В мене донечка є…
Я ж  до неї поклала, що я маю уже і що буде…
-  Моя донечко, доню, найкраща зоринко моя!

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #6 : 15/02/2012 06:27:44 am »
Я шукала свою Атлантиду,
Я за нею брела по світах
Серце збите і ноги збиті
І солона сльоза на щоках

Я літала за птахами в вирій
Я збиралась на скелі у гори
Я ступала у інший вимір
Але там я її не знайшла

Мої мрії були розбиті
І надія моя втекла
Коли раптом моя Атлантида
Ворухнулася і ожила

Ворухнулася глибоко в серці
Як солодкий і болісний подих
Десь у небі дзвеніло скерцо
Відзеркалюючись у водах

Віднайшла я свою Атлантиду
У собі , а не опріч себе
Її світлий, гарячий подих
Підіймав мене, високо, в небо!

Оффлайн Седьмое небо

  • Дух форума
  • *****
  • Сообщений: 5533
  • Музыка чувств...
Re: Хочу журавля!
« Ответ #7 : 15/02/2012 07:56:46 am »
Синильга,  |*|

Приятно читать стихи на языке своих предков. :-)

Оффлайн луна

  • Странник
  • ****
  • Сообщений: 312
Re: Хочу журавля!
« Ответ #8 : 15/02/2012 09:55:30 am »
а мне браузер предложил перевод  big и я согласилась. и не пожалела. русскими буквами втекает легче и трогает сильно...  |*|

Синильга

  • Гость
Re: Хочу журавля!
« Ответ #9 : 18/02/2012 22:01:14 pm »
Разве настоящий украинский язык, можно перевести ? А куда девать менталитет? Не..низя

Оффлайн Лейла

  • Скиталец
  • **
  • Сообщений: 93
Re: Хочу журавля!
« Ответ #10 : 18/02/2012 22:18:42 pm »
О, спасибо, Синильга! Не раз признавалась в любви к украинскому языку, и повторю еще раз, он - сама прозрачная река в зеленом поле под летящим клином журавлей - чистая песня!  {1}


Синильга

  • Гость
БАБУСИН ХЛІБ
« Ответ #11 : 18/02/2012 22:21:31 pm »
БАБУСИН ХЛІБ
(Новела)

Пекти хліб так, як уміють моя бабуся, мабуть, ніхто не вміє. Напевне, не вміє, бо перед кожним святом сходиться у нашу хату геть, усе жіноцтво із нашої вулиці, а то й з інших.

Бабуня сядуть на стілець у куточку, складуть руки на квітчастому фартусі, та й почнуть розповідати. А жінки, за всяк другий час такі балакучі, що й не переговориш, тепер будуть мовчати – ані шелесне.

Молодші – ті щось будуть записувати, та бабуня скажуть, що хліб не любить, щоб його записували, а надто не терпить, щоб його ножем різали, бо то гріх великий. Святий хліб, скажуть ще бабуня, ламати треба, до серця прикладаючи, тоді він ніколи в домі не переведеться.

Бабуня все так розповідають, що, мабуть, і наш пес Рябко зрозумів би. Та я заздалегіть знаю, що все одно ні в кого не вродиться такий рум’яний, пахучий, хрусткий, наче сонцем напоєний хліб.

Жінки все гарненько вислухають, запам’ятають та й розійдуться по своїх домівках.

Отоді вже починається головне: - Бабуня вимиють, вишкребуть все до блиску, стелю і стіни вапном вибілять, долівку рівненько прошпарюють та вимажуть, а тоді вже й піском посиплять. Дідусь наносять у хату повні відра колодязної води, та й поставлять у куточок – це щоб хата наша повна була добра та радості. А ще дідусь дров наколять, і обов’язково березових – це щоб хліб був білий, як кора березова.

А назавтра рано, ще й сонце не зійде, встануть бабуня та й вберуться гарненько та чисто, святкову одіж діставши, бо, кажуть: - не годиться біля хліба аби як ходить. Вже по тому Зірочку, корівку нашу, подоять, щоб учиняти тісто теплим молочком, та ще навибирають яєчок свіженьких, щоб хліб був людям на диво, собі на радість. Візьмуть все те та ще багато чого до того, та й почнуть ворожити над діжею.

А я буду тихенько собі сидіти на лежанці і не буду плутатись під ногами, бо бабуні сердитись при такому ділі аж ніяк не можна. Бо тоді хліб уродиться не такий як треба.

А як учинять бабуня опару на тісто, то вже будуть біля діжі чаклувати, білим вишиваним рушником укривати, щоб бува не охололо та зійшло як треба.

І тоді вже до бабуні краще не підходить, бо не почують вони не кого.

А як зійде перший раз опара, то всиплють бабуня туди ще борошна, та й прочитають їхні губи тиху молитву, одвічну молитву, що її читали жінки над хлібом в усі часи.

У другий і третій раз зійде тісто і бабуня, святкові та урочисті, ні на хвилинку не відійдуть від діжі. А дідусь піч затоплять. А коли піч прогорить та прогріється як треба, тут уже й тісто готове буде. Бабуня розділять його руками та кожну хлібинку на великий капустяний листок покладуть, та й у піч посадять, перехрестять та й засланкою закриють.

І тоді вже всі ми разом чекати будемо, коли хліб спечеться.
– Може вже готовий, – приставатиму до бабуні, – може, треба вже його діставати? – Від нетерпіння не зможу всидіти на місці. Бабуня заперечно хитають головою, і я надовго замовкну.

Нарешті ось вона, та щаслива, незбагненна хвилина! Пройде багато років з того часу, та кожного разу при згадці про ту хвилину і не раз, і не два заб’ється швидше моє серце, наповнене щасливим передчуттям того суттєвого, вічного, прекрасного.

Бабуня підходять до печі, неквапно відкривають засланку і пахощі свіжоспеченого хліба наливають вщерть, до вінця хату, вириваються у прочинену хвіртку на двір, потім на вулицю.

Хліб гарячий, та бабуня завше беруть його прямо руками, підносять до лиця, на всі груди вдихають його пахощі, цілують кожну хлібину і відтак кладуть обережно на стіл, застелений чистою полотнинкою. А ще бабуня побризкають хліб колодязною водою, що ще з вечора дідусем була внесена на радість та добро в нашу хату.

Побризкають та й укриють рушником вишиваним – це щоб хліб був соковитий та ніжний на смак. А вже коли зовсім хліб “дійде”, як кажуть бабуня, то дідусь візьмуть та й украдуть мені перший шматочок того смачного запашного дива.

Оффлайн луна

  • Странник
  • ****
  • Сообщений: 312
Re: Хочу журавля!
« Ответ #12 : 20/02/2012 12:35:18 pm »